Життєвий і творчий шлях Юрія Іллєнка

Юрій Іллєнко був не лише відомим українським режисером, він також був мегаталановитим сценаристом та кінооператором. Саме завдяки роботі оператором кіно у відомій кінострічці Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» Юрій Іллєнко отримав світову славу. Проте режисер не зупинявся на досягнутому та ставив нові цілі у своєму житті. Більше на cherkasy-trend.in.ua.

Особливий талант митця

Іван Гаврилюк, український актор, розповідав, що роботи Юрія Іллєнка стали новою хвилею розвитку кінематографа в Україні. Серед найвідоміших робіт талановитого митця «Білий птах з чорною ознакою» та «Криниця для спраглих».

З іншої сторони, за словами актора, Юрій Іллєнко був непростою людиною, з твердим та стійким характером. Він зробив максимум для українського кінематографа, він стояв на рівні Сергія Параджанова та Олександра Довженка, був важливою та великою постаттю, його важко, навіть неможливо з кимось порівнювати.

Коротка біографія кінорежисера

Юрій Іллєнко – постать, яка відома далеко за межами України, проте на Батьківщині талановитий режисер – маловідома особистість. Саме він започаткував такий відомий у світі напрям у кінематографі, як поетичне кіно. Весь творчий та життєвий шлях кінорежисера пройшов далеко від Черкаського краю, проте народився і помер він саме тут, на рідній Черкащині.

Юрій Іллєнко народився в 1936 році у місті Черкаси. На період війни він разом із сім’єю евакуювались у Сибір, батько ж на той час воював у складі Червоної армії. Коли війна закінчилась, то сім’я повернулась до рідних Черкас, проте через деякий час переїхала до Москви.

Батько майбутнього режисера важко працював на шкідливому виробництві, сім’я жила у скруті тільки заради того, щоб діти здобули освіту. Старший брат Юрія після закінчення школи поступив на факультет операторської справи в дуже популярний на той час Всесоюзний державний інститут кінематографії. Через деякий час, очевидно по стопах брата, Юрій Іллєнко теж поступає на навчання на цей же факультет у ВДІК.

За словами Лариси Кадочникової, яка пізніше буде дружиною Іллєнка, а також обличчям більшості його фільмів, розповідала про чудові моменти в період їхнього навчання. Саме тоді відбувалось становлення Юрія Іллєнка як особистості, а також формування його життєвої позиції. Та й не лише його, але й усіх талановитих людей того часу: мегаталановитого оператора Сергія Урусевського, Андрія Тарковського, Василя Шукшина та інших. Їх викладачами були Довженко, Герасимов – саме вони допомогли стати їм геніальними у своїй митецькій справі.

У студентські роки Юрій Іллєнко розвивався як творча особистість. І в результаті, по закінченню навчання, за свою дипломну роботу отримав чудову відзнаку – нагороди на міжнародних кінофестивалях в Локарно та Празі. Цією роботою стала кінострічка «Прощавайте голуби», в якій оцінювалась краща операторська робота.

Саме тоді Юрій Іллєнко твердо вирішив розвиватись в новому для себе жанрі, створивши новий напрям у світі кінематографа – поетичне кіно. В цьому, перш за все відіграли важливу роль два чинники – викладацтво в інституті Олександра Довженко, а також робота над фільмом С. Параджанова «Тіні забутих предків». Саме ця кінострічка вважається символом відродження слави українського духу в другій половині 20 століття.

Останні роки свого життя Юрій Іллєнко проживав на рідній Черкащині, в селі Прохорівці. 15 червня 2010 року не стало відомого українського кінорежисера. Він був хворий на невиліковну хворобу, яка і забрала у нього життя.

Кінострічки періоду СРСР

На початку своєї кар’єри в кінематографі Юрій Іллєнко не раз зазнавав утисків, тому що в Радянському союзі його творчість була заборонена. Проте роботи відомого українського режисера стали відомими в світі, де отримували на міжнародних кінофестивалях призові місця.

Тому, коли Ю. Іллєнка було запрошено на міжнародний кінофестиваль у Венецію з фільмом «Вечір на Івана Купала», міністр культури СРСР запевняв, що такої стрічки в принципі не існує. Така ж сама ситуація була з уже згаданим фільмом «Білий птах з чорною ознакою»: його можна було побачити в Нью-Йорку, Токіо, Парижі, Монреалі та Тегерані, проте не в Україні тих часів.

А уже в незалежній Україні Юрій Іллєнко став власником кіностудії «Фест-Земля», у якій відзняв першу кінострічку, яку було сплачено не з державної казни. Фільм став екранізацією оповідань Сергія Параджанова «Лебедине озеро. Зона» і він отримав кілька нагород Каннського кінофестивалю.

Боротьба за свій творчий доробок в часи СРСР

Фільми Юрія Іллєнка не любило керівництво часів СРСР. Але чому? Загально відомим фактом є те, що найбільша загроза для будь-якого народу є політика денаціоналізації, а саме винищення культури народу, його мови, національної свідомості та деформація його ментальності. Саме тому всі кінострічки Ю. Іллєнка піддавались жорстокій цензурі, і навіть забороні.

«Білий птах з чорною ознакою» – фільм, який було заборонено для показу в Україні, він вважався найшкідливішою картиною, особливо для молодого покоління. Іншу стрічку Юрія Іллєнка під назвою «Мріяти та жити» аж 42 рази призупиняли на різних етапах зйомок і врешті решт повністю закрили.

За словами Валентина Маланчука, секретаря ЦК КПУ, Юрію Іллєнку не раз повідомлялось, що відверто провокативні кінострічки не варто знімати і щоб «він свій сценарій закопав у себе на городі». Іншою не менш відомою вважається стрічка «Молитва за гетьмана Мазепу», яку в РФ та Україні заборонили для показу, попри багаточисельні нагороди та мистецькі титули автора кінокартини.

В загальному, Юрій Іллєнко написав близько 42 сценаріїв, з яких лише 7 стали відзнятими кінофільмами. Проте талановитий режисер все ж таки зміг донести глядачам, незважаючи на усі кон’юнктурні та адміністративні перепони, всю важливість національної ідентичності, а також привернути увагу до трагічності долі українського народу. Між рядками можна було помітити заклики до того, що потрібно пам’ятати про своє етнічне коріння та наслідувати борців за національне визволення.

Творчість Юрія Іллєнка

За печами Юрія Іллєнка величезна кількість цікавих та талановитих робіт. В 1987 році видатного кінорежисера нагородили званням Народний артист України, а в 1992 році він став лауреатом Національної премії ім. Т.Г. Шевченка. Дещо пізніше, в 2005 році, Юрія Іллєнка було нагороджено державною премією ім. О. Довженка за внесок у кіно. Також кінорежисер став академіком Академії мистецтв України та єдиним з України академіком Європейської кіноакадемії.

Відомі роботи Юрія Іллєнка в якості режисера:

  1. «Криниця для спраглих», 1965 року;
  2. «Вечір напередодні Івана Купала», 1969 року;
  3. «Білий птах з чорною ознакою», 1972 року;
  4. «Наперекір всьому», 1972 року;
  5. «Мріяти та жити», 1973 року;
  6. «Свято печеної картоплі», 1978 року;
  7. «Смужка нескошених диких квітів», 1978 року;
  8. «Лісова пісня. Мавка», 1981 року;
  9. «Легенда про княгиню Ольгу», 1982 року;
  10. «Солом’яні дзвони», 1987 року;
  11. «Лебедине озеро. Зона», 1990 року;
  12. «Параджанов: партитура Христа до-мажор», 1994 року.
  13. «Молитва за гетьмана Мазепу», 2002 року.

Також Юрій Іллєнко був кінооператором 4 кінострічок, серед яких вже згадана раніше «Тіні забутих предків», автор понад 20 сценаріїв та лібрето балетів. У кількох фільмах Юрій Іллєнко виконував головну роль, серед них один його власний – «Мріяти та жити».

Політична та педагогічна діяльність

Юрій Іллєнко свого часу почав цікавитись політикою, він балотувався у парламент від ВО «Свобода» у 2006 та 2007 роках. Під час передвиборчої кампанії він подорожував Україною, поширюючи національну ідею та агітуючи за Всеукраїнське об’єднання «Свобода».Також Юрій Іллєнко займався педагогічною діяльністю – він був професором та завідувач кафедри кінорежисури і кінодраматургії КНУ ім. І. Карпенка-Карого. Паралельно з цим кінорежисер став автором першого підручника з кінорежисури – монографії «Парадигма кіно».

Comments

.,.,.,.