Україна є батьківщиною талантів Європи: у музиці, в математиці, у військовій справі тощо. Одним з таких самородків був кобзар-лютніст Тимофій Білоградський, який покорив своїм талантом не лише Україну та Російську імперію, а й європейські країни, які бажали бачити цього українського таланта у своєму дворі. Тому Тимофій Білоградський є прикладом тісних культурних зв’язків між Україною та Заходом. Як він здобув таку славу, читайте на cherkasy-trend.in.ua.
Ранній період життя
Народився Тимофій Білоградський у місті Черкасах у 1710 році. На жаль, ми дуже мало знаємо про його родину, дитинство та юнацтво. Так само нічого не можна сказати про його соціальне походження.
Однак можна точно сказати, що Тимофій був обдарованою людиною. У підлітковому віці Білоградський проявив феноменальні музичні та вокальні здібності. Завдяки своїм талантам він потрапив до музичної академії у Глухові, який тоді був столицею Гетьманщини. Тут майбутній лютніст вчився грі на кобзі. Повноцінну музичну освіту Тимофій Білоградський здобув у Києво-Могилянській академії, де він навчився грати на бандурі та лютні.
Про талант Тимофія Білоградського спочатку заговорили в Україні. Починаючи свою музичну кар’єру, Тимофій грав та співав для козацької старшини, а також при дворі гетьмана.
Прославлення українського кобзарства
Коли Тимофію виповнилося 15 років, його запросили до придворної співочої капели в Санкт-Петербурзі. Не останню роль в просуванні Білоградського до музичної слави зіграв Олексій Розумовський – фаворит майбутньої імператриці Єлизавети Петрівни.
Вже у 1733 році, за правління Анни Іоанівни, Тимофія Білоградського відрядили до Німеччини для отримання нових знань в музичному мистецтві. Так, Тимофій Білоградський у супроводі російського посла Германа Кейзерлінга почав свою подорож Європою.
Перебуваючи у Дрездені, Білоградський вдосконалював свою гру на лютні та бандурі. Тут же кобзар відточував свій вокал, будучи учнем італійської співачки Фаустини Бордоні та сопраніста Аннібаллі. Тут же Білоградський брав уроки у знаменитого лютніста і композитора Леопольда-Сільвіуса Вайса. Лютня в той час була одним з найпопулярніших музичних інструментів, тому пріоритет ставився саме на неї. Білоградський був знайомий із самим Йоганом Бахом, а також з іншими німецькими та італійськими музикантами.
Всеєвропейське визнання
Відомість про Білоградського ширилась далеко за кола особистих знайомств. Преса Дрездена і Лейпцига багато писала про гучну славу українського гостя. Німецький академік Якоб фон Штелін у своїй книзі «Відомості про музику та балет в Росії» згадував про Тимофія Білоградського як професійного співака і лютніста:
«Білоградський грав з мистецтвом великого майстра найважчі соло та концерти, акомпанував собі в оперових та інших аріях, які він надзвичайно приємно співав, наслідуючи Аннібалі, Фаустину та інших віртуозів, з якими він протягом довгого часу спілкувався в Дрездені»
Після повернення до Санкт-Петербурга заслуги Тимофія Білоградського перед культурою були високо оцінені. Згідно з царським указом, у вересні 1739 року Тимофію Білоградському пожалували 100 карбованців, а 24 листопада жалування збільшили до 500 карбованців. Кобзарю приготували квартиру з опаленням та освітленням.
Вдруге кобзар вирушає до Європи у 1741 році, де він зупиняється у місті Кенігсберг. Тимофій Білоградський знову закріплює славу видатного музиканта і співака. В цьому ж році Тимофія Білоградського запросили на службу до графа Генріха Брюля – прем’єр-міністра Саксонії. Окрім того, кобзар вже й сам став навчати нове покоління музикантів, серед яких: Йоган Гаман, Йоган Райхардт та інші. Це говорить про те, що українська школа гри на лютні була на одному рівні з європейськими музичними школами.
Останній період життя Тимофій Білоградський провів у Санкт-Петербурзі, пишучи музичні композиції на слова віршів Олександра Сумарокова. Не стало великого українського музиканта у 1782 році.
