Кирило Стеценко — відомий український композитор, хоровий диригент, педагог і музичний критик, який відіграв важливу роль у розвитку української національної музики та хорового мистецтва. Його духовні твори залишили помітний слід в історії української музичної культури. Детальніше про життя, творчий шлях та спадщину Кирила Стеценка розповімо далі на cherkasy-trend.
Дитинство та освіта Кирила Стеценка
Народився Кирило 24 травня 1882 року в родині маляра-самоучки в селі Квітки Канівського повіту Київської губернії. У 7 років Кирила віддали до сільської церковно-парафіяльної школи. Тут його спів почув дяк, який навчив хлопця нотної грамоти й взяв співати до церковного хору. Однак батьки сподівалися, що син піде стопами батька, адже він дуже гарно малював. Коли хлопчику виповнилося 10 років, мати відвезла його до родичів у Київ, і він почав навчатися спочатку в художній школі М. Мурашка та Софіївській духовній школі, а пізніше, з 1897 року – у духовній семінарії. Кирило був старанним учнем і отримував хороші оцінки, проте більше займався музикою, ніж богословськими науками. Уже в 13 років він був не просто провідним хористом, а й диригентом учнівського хору. Самостійно Кирило вивчив гру на фортепіано і легко на слух відтворював почуту мелодію.
Щоб заробити собі на проживання, Стеценко певний час працював помічником регента хору Михайлівського монастиря. Так і почалася його практична робота з хором, завдяки якій він засвоїв основи хорового співу та диригування й отримав можливість вдосконалювати знання музичної грамоти.
Педагогічна діяльність та вплив на розвиток музичної освіти в Україні
У 1899 році Стеценко познайомився з Миколою Лисенком. Між ними одразу зав’язалися дружні стосунки. Навчання в Музично-драматичній школі Лисенка та майбутня співпраця на основі народної музичної культури визначили життєвий вибір Кирила. Закінчивши духовну семінарію, він вирішив стати вчителем співу.
Як педагог Кирило Григорович прагнув повністю змінити зміст і методи музичної освіти – замість офіційної схоластики наблизити учнів до реального життя. До цього він додав багато енергії та знань, зарекомендувавши себе прогресивним дидактом і методистом. Він неодноразово підкреслював, що музика – один із найсильніших засобів естетичного виховання дітей. Бо своїм впливом вона викликає в дітях високі пориви, позитивно впливає на їхній психологічний стан. Український народний спів, на думку Стеценка, був найдоступнішою галуззю мистецтва. Тому він хотів, щоб народна пісня займала якомога більше місця в новій українській народній школі. Кирило Григорович був дуже хорошим вчителем, якого любили діти й з нетерпінням чекали кожного уроку. Він вчив їх розуміти будову мелодії, нюанси звуку, а також художній зміст твору. Також виявляв терпіння, навчаючи учнів нотної грамоти. Мелодію записував на дошці, потім аналізував зв’язок між звуками, часто придумував вправи під музику.
Працюючи в школі, Стеценко розумів, як потрібні вчителям методичні посібники з вивчення співу та шкільні пісенники, тому багато працював у цьому напрямку:
- Написав кілька варіантів програми з музики для школи.
- Склав і видав «Початковий курс навчання дітей нотного співу».
- Опублікував збірку пісень для сім’ї та школи «Луна».
- Видав 5 випусків колядок.
Дуже цінною на той час була поява дитячої опери Кирила Стеценка «Лисичка, Котик і Півник». Тоді майже не існувало музичного матеріалу для дитячих сценічних вистав. Видавництво «Книгасоюз» видало клавір опери, додавши до нього кілька режисерських порад. У ньому містилися педагогічні рекомендації щодо роботи, оформлення сцени та багато іншого.
Духовні твори та музична спадщина Кирила Стеценка
Кирило Стеценко був великим майстром хорового співу. Хористи обожнювали його, стверджуючи, що співати у Стеценка — це справжня насолода. Річ у тому, що Кирило бачив у творах не лише нотні знаки, а й втілені за їх допомогою образи, настрої та почуття. Кожна композиція, виконана під його керівництвом, була живою та яскравою. Диригентський талант Стеценка полягав у вмінні відтворювати у співі найдрібніші нюанси відчуттів. Він добре знав, як підкреслити красу тембру якоїсь партії, розставляючи музичні акценти.
Диригував Стеценко м’яко, без жодних афектацій. Він заохочував і згуртовував людей навколо себе, умів зацікавити слухачів, особливо коли говорив про спів і музику. У 1922 році під час причастя хворого селянина Кирило заразився тифом. Його ослаблений організм не мав сили боротися з інфекцією. 29 квітня того ж року видатний композитор помер.
Під час дослідження музичної творчості композитора Стеценка співробітникам меморіального музею К. Г. Стеценка в селі Квітках стало відомо, що його перші пісні пролунали на концертах у 1902–1903 роках. Кирило Григорович був різнобічним композитором. Йому належать унікальні кантати, хори, ансамблі, колядки та духовні твори. Вченим вдалося зібрати інформацію про 235 творів композитора. У фондах Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника зберігається 18 музичних видань композитора, опублікованих за життя та після його смерті. Найбільше музичних творів Кирила Григоровича, виданих у 1920–1950 роках, передав Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику син композитора Вадим Стеценко у 1964 році. Це, зокрема, твори «Сосна», «Сон», «Шкільний пісенник», «Сватання на Гончарівці» та інші.
