Музично-пісенна шевченківська спадщина — важлива частина культурного надбання Черкащини та всієї України, що формувалася з середини XIX століття до наших днів. Творчість, натхненна творами Тараса Шевченка, стала основою розвитку народного музично-хорового мистецтва регіону та справила значний вплив на українську музику. Народні пісні на вірші Кобзаря надихали відомих композиторів, які створювали твори, що увійшли до золотого фонду української культури. Детальніше про історію, розвиток та значення шевченкіани читайте на cherkasy-trend.
Як творчість Тараса Шевченка вплинула на розвиток музично-хорового мистецтва Черкащини
Тарас Григорович Шевченко товаришував зі своїм земляком, відомим українським композитором і драматургом Семеном Семеновичем Гулаком-Артемовським. Він присвятив Шевченку свою пісню «Стоїть явір над водою». Цікаво, що саме Гулак-Артемовський був одним із небагатьох, хто матеріально підтримував Тараса, коли той перебував у засланні.
Вагомий внесок у популяризацію творчої спадщини Шевченка та розвиток музично-хорового мистецтва зробив фольклорист, хормейстер і композитор Порфирій Демуцький. Працюючи в 1889–1927 роках лікарем у селі Охматів Жашківського району, він організував народний хор, до якого увійшло близько 100 співаків. Хор виступав у багатьох містах України: у Києві, Харкові, Одесі. У ньому співали талановиті селяни з навколишніх сіл — Нової Греблі, Сабадаша та інших.
На початку XX століття в журналі «Літературний вісник» писали, що на концерти хору приходила велика кількість людей — від панів до священників. Репертуар народного хору був різноманітним: українські псалми, думи та інші пісні. У творчій спадщині композитора Демуцького також були вокальні твори на слова Т. Г. Шевченка «Заповіт», «Чернець», «Б’ють пороги».
У період назрівання революції 1905 року хор дав концерт в Одесі. Тоді влада робила все можливе, щоб виступ мав якомога менший резонанс. Жандарми пильно стежили за співаками. Багато номерів із концертної програми виключили. Однак хористи вирішили перехитрити всіх і, крім народних пісень «На городі верба густа», виконали твір Кобзаря «Заповіт». Наприкінці XIX століття славився хор села Велика Бурімка (нині Чорнобаївського району). Його створив А. А. Юрченко – управитель господарством княгині Є. К. Кантакузенової. Репертуар хору, в якому співало близько 80 селян, складався з народних пісень. На їхніх виступах бував композитор Г. П. Гладкий. Він написав для великобуромців музику до трьох пісень на слова Тараса Шевченка: «Зоре моя вечірня», «Ой на горі ромен цвіте» та «Протоптала стежку». Усі вони увійшли до збірки «Бурімські зимові вечори», яка була видана в Києві.
Микола Лисенко, Олександр Кошиць та інші діячі музичної шевченкіани України
Найглибшим інтерпретатором творів Кобзаря в музиці є М. В. Лисенко — український композитор, піаніст і диригент. Частина його дитинства та юності була пов’язана із селом Жовнино. Там і розпочався ранній етап творчих пошуків композитора. Разом із М. Старицьким Лисенко займався етнографією, прослуховуючи та фіксуючи народно-пісенний матеріал.
Лисенко дуже часто звертався до поезії Шевченка. Цикл «Музика до Кобзаря» містить 87 творів різних жанрів. На слова Тараса Шевченка він створив 56 романсів, 19 хорів, 9 вокальних ансамблів і 3 кантати.
До кінця свого життя Микола Лисенко вшановував пам’ять Кобзаря. Останньою значущою подією для композитора стало святкування 50-ї річниці від дня смерті Шевченка, присвяченої увічненню пам’яті поета. Також на честь неї провели грандіозний концерт у Москві, де прозвучала кантата на слова Шевченка «Б’ють пороги».
Олександр Кошиць увійшов в історію української культури як блискучий майстер хорового виконання та неперевершений інтерпретатор народної пісні. Він народився у 1875 році в селі Ромашки. Навчаючись у Київській духовній академії, яку закінчив у 1901 році, він керував академічним хором, художня та виконавська майстерність якого відрізнялася високим рівнем. Також Кошиць активно виступав як диригент на шевченківських концертах, які щорічно влаштовували з ініціативи Миколи Лисенка. Хор під керівництвом Кошиця взяв участь у багатотисячній панахиді за Шевченком, яка відбулася 19 березня 1917 року. Тоді хористи виконали національний гімн «Ще не вмерла Україна» та «Заповіт» Т. Шевченка.
Особливо важливе місце шевченківська тема посідає у творчості українського композитора та хорового диригента Кирила Стеценка. Своєю творчістю та діяльністю він був продовжувачем національного напряму української музики, започаткованого Лисенком.
Кобзарство, народні хори та шевченківські пісні: культурна спадщина Черкаської області та України
Яскравим проявом черкаської шевченківської культури є кобзарство, яке в усі часи було свідченням прагнень українського народу. Народні співаки – кобзарі – передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало патріотизм і високу духовність. Сам Тарас Шевченко виріс на кобзарських піснях і думах. І зовсім не випадково свою поетичну збірку він назвав «Кобзарем». Одним із кобзарів був Никін Прудкий із Канева. Він багато років співав на могилі Шевченка в Каневі, виконуючи думи та пісні з життя українського народу. Після війни за сфабрикованим звинуваченням його ув’язнили й лише у 1961 році випустили. Навіть переїхавши в похилому віці до Черкас, він продовжував приїжджати на Тарасову гору.
Назавжди запам’яталися відвідувачам з різних куточків України виступи біля могили Шевченка знаменитого українського кобзаря Олексія Чуприни. Під час Другої світової війни він під акомпанемент своєї бандури співав у Харкові, Празі, Будапешті. У його репертуарі були народні пісні, твори композиторів, кантати. Чуприна був членом Всеукраїнської спілки кобзарів. Виступав на святах, грав на відкритті пам’ятника Шевченку у Львові. Похований, згідно з його заповітом, з кобзарськими почестями в Каневі неподалік від Тарасової гори. У канівському музеї Т. Г. Шевченка зберігається його бандура, на лицьовій стороні якої зображено будинок Шевченка та його могилу, а на звороті — усі бойові та мирні шляхи, якими йому довелося пройти.
Музично-пісенні традиції шевченківського краю отримали розвиток після утворення Черкаської області. Уже в перший рік існування в містах і районах пройшли свята пісні та танцю. У них взяли участь понад 400 колективів і майже 1500 виконавців. Важливою подією для Черкас та й усієї Черкаської області стало створення в 1957 році при обласній філармонії Черкаського народного хору. Він продовжив багаті музичні традиції черкаської шевченкіани.
Цікаво, що саме шевченківський березень 1981 року увійшов в історію музично-хорової шевченкіани як пам’ятна подія. Поетичне слово та естетичний світогляд Т. Г. Шевченка продовжують відігравати виняткову роль у становленні та розвитку музично-хорового мистецтва Черкаської області, а твори Кобзаря посідають важливе місце в репертуарі професійних та самодіяльних художніх колективів, а також окремих виконавців. Насамперед таких, відомих далеко за межами Черкас та області, як:
- Черкаський державний заслужений український народний хор.
- Ансамбль «Росава».
- Ансамбль «Вербена».
- Ансамбль «Березіль».
- Ансамбль «Черкащанка» та багато інших, чиї творчі біографії нерозривно пов’язані з шевченківською тематикою.
Музично-пісенна шевченківська творчість Черкащини стала не лише важливою частиною культурної історії регіону, а й потужним символом національної пам’яті, духовності та української ідентичності. Твори на слова Тараса Шевченка надихали композиторів, хормейстерів, кобзарів та народних виконавців на створення музичних шедеврів, які й сьогодні зберігають свою актуальність. Завдяки діяльності видатних діячів культури та творчих колективів Черкаської області шевченківські традиції продовжують жити, об’єднуючи покоління українців та популяризуючи багату музично-хорову спадщину України далеко за її межами.
